Про патріотичну корупцію

 Про патріотичну корупцію

То що ж воно за ХВеномен такий – “патріотична корупція”?

Щойно мова йде про корупцію, одразу включаються подвійні стандарти та подвійна мораль: «Так, в нашій країні є корупція. Але «ДЕСЬ ТАМ», але ТУТ її «НЕ БУЛО, НЕМАЄ і БУТИ НЕ МОЖЕ!». Але ж вона у нашій країні майже тотальна ще й СИСТЕМНА.

І ось – заява. (тут: http://kurs.if.ua/news/likari_oblasnoi_likarni_zastupylysya_za_kolegu_yakyy_pogoriv_na_habari_53043.html ) Патріотична. Некорупційна. Але ж яка патріотична! На захист колеги. Автори заяви висловилили позицію Громадської ради та лікарського товариства обласної клінічної лікарні щодо безпідставного затримання їхнього коллеги під час отримання ним «подяки» у розмірі 4100. Ну, якийсь «мізер». Хіба ЦЕ корупція? Хоча навіть пересічні франківці (72% опитаних) - "прості смертні", - життя яких значною мірою (якщо не цілковито) залежить від лікарів, в тому числі, від "Хірурга, Людини і Патріота", підтвердили, що в їхньому місті є проблеми з корупцією. Отже, проблеми є, а корупції немає?

Давно відомо, що кожна жаба своє болото вихваляє. Тобто, захищає. Якщо ж додати ще той факт, що «з перших днів Майдану та Війни», той чи інший лікар (вчитель, підприємець, студент, інженер, бухгалтер, навіть міський голова, ...) «сідав в машину та їхав там, де були потрібні його руки», то всі патріотичні корупц…, перепрошую, подячні способи дозволені апріорі. Про те, що лікарі працюють за копійки, не варто навіть сперечатись чи заперечувати. А хто з наших бюджетників (а більшість лікарів в нашій країні належать до т.зв. бюджетників) працює не за копійки? Можливо, вчителі? Полі(мілі)ціонери? Соціальні працівники? Можливо, студенти, які вчаться і живуть на копійчані стипендії, чи пенсіонери на пенсії – такі ж копійчані? Отже, за такою «логікою» виходить, що кожен бюджетник має право на «подяку». Але ж не кожен бюджетник її «бере» або ж «ненав’язливо» натякає (пацієнту, студенту, особі, підозрюваній у вчиненні злочину,…) про неї. Адже всі ми вже давно знаємо, що на будь-якій державній роботі чи службі є рівні і рівніші, обрані і необрані, «прості смертні» і «непрості безсмертні».

Є в тій заяві і те, що до корупції не має прямого відношення, зате є одне «але». Якби не оте цинічне порівняння (можливо, хтось підбере більш «інтеліґентський» евфемізм) аффторів колективної заяви медиків з Громадської ради та лікарського товариства обласної клінічної лікарні інквізиційних 1930-х та «п’ятьох пшеничних колосків, за які давали 25 років Сибіру» з теперішнім часом реформ, реформочок та реХВорм, то можна було б промовчати, «проковтнути» оте ледь не передреволюційне обурення кричущою несправедливістю щодо свого патріотичного колеги. Якби не оте цинічне порівняння. Шкода (і дивно), що аффтори заяви «забули» нагадати про той час, коли «давали» отих 25 років. Мова йде про закон сталінської людожерної "епохи" «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 07.08.1932 року, коли етноцидний ГолодоМор розпочинав свої смертоносні «жнива». Справді, час наш непростий (а коли він був простий в цій країні?), та все ж, на щастя, з голоду люди не помирають, не непритомніють від голоду біля операційних столів, не умлівають з голоду на уроках в школі чи на лекціях в університеті, на службі, в кабінетах державних установ. Ті, що пережили той страшний час, могли б сказати більше щодо ТАКОГО порівняння. Ті, що померли від Голоду, нічого не скажуть. Мертві сорому не мають. Але чи мають його ті, що згадали про той час у ТАКИЙ спосіб у своїй заяві? Особливо цинічно це звучить, згадуючи оті корпоративи чи «днюхи» деяких «обюджетнених» держчиновників, коли на гастрономічних столах можна побачити (ні, п’ять колосків ви там не побачите!) такі «астрономічні» наїдки, які можуть дозволити собі лише … «знедолені» лікарі, викладачі, держчиновники та інші такі ж «знедолені» бюджетники. Ті, що живуть на зарплату, як правило, не спекулюють на «вічній» темі про «недооцінену працю». А праця лікаря (вчителя, поліцейського, інженера, військового, …) в нашій країні, як була, так все ще і залишається недооціненою.

Звісно, те, що наші держчиновники вищого і найвищого рівнів беруть мільйонні (і не лише в гривнях) хабарі, є злочином, який повинен бути покараний. Повинен, але … Та все ж і такі «мізерні» хабарі, які в народі часто кваліфікуються як «подяка», є злочином. Але ж у нашій країні все ще діє «принцип», за яким “quod licet Iovi, non licet bovi”. Sapienti sat!